Без ілюзій та з відповідальністю: що відбувається за лаштунками судової влади

У публічному просторі образ судової влади часто зводять до кількох усталених кліше: захмарні статки, кругова порука та небажання змінюватися. Однак за цим образом залишається інша реальність – умови, у яких суди мають забезпечувати правосуддя. Кадровий дефіцит, надмірне навантаження, проблеми з належним фінансуванням і недостатньо дієві механізми захисту від втручання – це виклики, які безпосередньо впливають на роботу судової системи. І говорити про відповідальність судів, не враховуючи цих обставин, означає бачити лише частину проблеми.

Голос судової влади у зміні правил

Судову систему часто звинувачують у затягуванні справ та неефективності процедур. Проте суди, щодня застосовуючи недосконалі закони, не можуть безпосередньо ініціювати їх зміну: Конституція не надає судовій владі права законодавчої ініціативи, а постійних представників у Парламенті чи Уряді вона не має.

Тому цілком логічним кроком було б надання органам судового врядування права ініціативи у питаннях судоустрою. Судова влада повинна мати змогу прямо вносити до парламенту законопроєкти щодо статусу суддів, судових процедур та функціонування судів. Звісно, ми усвідомлюємо, що це вимагає змін до Конституції, що під час воєнного стану неможливо.

Відео дня

Проте, вже зараз є необхідний мінімум: суворе дотримання вимог Консультативної ради європейських суддів (КРЄС). Жоден закон про суди не повинен ухвалюватися без обов'язкового врахування та публічного обговорення у Верховній Раді консультативного висновку Вищої ради правосуддя. Досягти дієвого механізму насправді нескладно – достатньо внести зміни до Регламенту ВРУ щодо імперативної заборони голосування законів про судоустрій без офіційного висновку ВРП та його відкритого публічного обговорення під час пленарного засідання.

Звичайно одразу у суспільстві може постати питання про публічне звітування судової влади і ми до цього готові, але за європейськими стандартами прозорість не тотожна політичній підконтрольності.

Відкриті засідання, трансляції, статистика справ, скарг і дисциплінарних проваджень дають суспільству можливість оцінювати роботу системи. Водночас парламентський діалог не повинен перетворюватися на вимогу пояснювати конкретні судові рішення або на важіль впливу через фінансування чи статус суддів.

Конструктивним форматом симетрії може стати парламентський розгляд Щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні. В такій конфігурації це обговорення системних проблем і рішень, а не втручання у правосуддя.

Фінансування визначає спроможність судів

Залежність від рішень інших гілок влади особливо відчутна у фінансуванні. Під час війни кожна бюджетна гривня потребує обґрунтування. Водночас належне забезпечення судів є гарантією для громадян отримати своєчасне рішення, а не зачинені двері чи чергу, розтягнуту на роки.

У публічних дискусіях винагороду суддів Верховного та Конституційного судів нерідко подають як типовий дохід усього корпусу. Водночас вони становлять лише близько 5% суддів, а 80% працюють у першій інстанції. Оклад судді місцевого суду після оподаткування останні шість років становив близько 50 тисяч гривень (менше, ніж у директора департаменту в міністерстві за неспівмірних обмежень і відповідальності), оскільки весь цей час суддівську винагороду розраховували із заниженого показника – 2102 грн, тоді як загальний прожитковий мінімум неспинно зростав.

Ми зіткнулися із максимально дивною ситуацією: судді, які мають найбільше навантаження, отримували найменше. На цьому тлі у 2025 році фіксувалися звільнення новопризначених суддів, які не пропрацювали й року після присяги, хоча проходили складні конкурсні процедури з 2017–2018 років.

Тому весь цей час ми говорили про приведення винагороди у відповідність до профільного закону.

Після складного діалогу з Мінфіном за сприяння профільного комітету Верховної Ради маємо стриманий оптимізм щодо бюджету 2027 року. Крім того, вже зараз є відчутний результат і ми вдячні народним депутатам і міністерству фінансів за конструктивну позицію.

Кадровий колапс: судова система втрачає кадри швидше, ніж встигає їх залучати

За 2025 рік система пішла в чистий мінус. ВРП внесла подання на призначення 161 судді, тоді як звільнилося 226, з яких 174 пішли у відставку. На кінець 2025 року загальна кількість вакантних посад становила 2254 (1400 – у судах першої інстанції, 725 – в апеляції).

Водночас система не знижує критеріїв. У доборі на 1800 посад до місцевих судів із 9339 претендентів після чотирьох етапів тестування станом на кінець 2025 року до наступної стадії пройшли 3049 кандидатів. Але практика показує, що навіть наджорсткий фільтр не гарантує бездоганності нових кадрів. Це повністю нівелює популістську тезу про те, що достатньо "звільнити всіх "старих" і набрати "нових" – "хороших"".

При цьому система ігнорує готовий внутрішній резерв – помічників суддів. А вони є фахівцями, які досконало знають процес зсередини, щодня ділять із суддею реальне навантаження і міру відповідальності, працюючи роками за мінімальну оплату. Проте за чинними правилами добору вони не мають жодних преференцій.

Окрім відповідальності суддя потребує і гарантій безпеки

Розмова про відповідальність суддів має супроводжуватися розмовою про їхній захист: людина, яка звертається до суду, повинна бути впевнена, що рішення залежатиме від закону й доказів, а не від погроз.

Цифри Офісу Генерального прокурора красномовні: за 25 рік кількість зареєстрованих правопорушень проти правосуддя зросла на 33,8%. ВРП лише за один рік отримала 242 повідомлення про втручання в діяльність суддів, направивши 81 звернення до органів прокуратури. Але показовим є інше: із понад однієї тисячі кримінальних проваджень щодо втручання в діяльність суддів, відкритих за останні сім років, реальним вироком завершилися лише шість справ. Це свідчить про практично тотальну безкарність за тиск на суд.

Є й невидима для широкого загалу щоденна хроніка. У 2025 році було зафіксовано 4,7 тисячі повідомлень про замінування судів. Служба судової охорони була змушена вживати екстрених заходів персонального захисту щодо 61 особи через прямі загрози розправою та фізичні напади.

За цей же період співробітники ССО запобігли пронесенню до будівель судів понад 209,1 тисячі небезпечних предметів. Серед них – понад 9,7 тисячі одиниць вогнепальної зброї, 67 тисяч ножів і 7 бойових гранат. Мова йде про тисячі смертельних загроз життю суддів, працівників апарату та пересічних учасників процесів. Це ті суворі реалії, про які публічно згадують надто рідко.

З огляду на колосальний тиск, побутову небезпеку та системні проблеми, постає відверте запитання: чи варто сьогодні студенту-юристу обирати шлях судді?

Однозначно – так, але виключно з тверезим усвідомленням реальності.

Це від 1000 до 3000 справ щороку залежно від регіону, нестабільність з гарантованим законом розміром винагороди, ризики погроз, медійних атак і професійного вигорання.

Але якщо ви маєте загострене відчуття справедливості та внутрішню потребу в професії, де кожне ваше рішення безпосередньо рятує чиюсь долю – захищає людину від свавілля, – сильнішої справи не знайти.

Саме заради цього й існують державні гарантії незалежності: щоб критичний тягар ризиків цієї професії залишався прийнятним для найсильніших та найгідніших правників.

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням